Любимівка (Бучанський район)
| село Любимівка | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Київська область |
| Район | Бучанський район |
| Тер. громада | Дмитрівська сільська громада |
| Код КАТОТТГ | UA32080130090080394 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1795[1] |
| Населення | 598 |
| Площа | 12,212 км² |
| Густота населення | 48,97 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 08124 |
| Телефонний код | +380 4598 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°26′6″ пн. ш. 30°3′44″ сх. д. / 50.43500° пн. ш. 30.06222° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
175 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 08120, Київська обл., Бучанський р-н, с.Гурівщина, вул.Київська,78/1 |
| Карта | |
  Любимівка | |
 Любимівка | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Люби́мівка — село в Україні, у Дмитрівській сільській територіальній громаді Бучанського району (до 2020 р. у Києво-Святошинському районі) Київської області. Населення становить 598 осіб.
Любимівка розташована на трасі Київ — Житомир. Біля центру села, на північному боку траси, стоїть комплекс будівель поштової станції 1846 року — пам'ятка архітектури національного значення.
В селі за адресою вулиця Київська, 11 розташована Гурівщинська дільнича лікарня.
Також у селі є церква - Храм Успіння Пресвятої Богородиці УПЦ КП.
Цариця Катерина ІІ, ще в 1775 році своїм розпорядженням дворянству були дані особливі права на користування землею. Через 20 років по тому, коли Польща перестала самостійно існувати, а Росія одержала Білорусію, Волинь, Поділля – було розселення поляків, чехів, німців по землях Росії і Русі (України) Київської.
І на нинішній трасі Київ – Львів поселень не було. Були постоялі станційні двори, де міняли коней. Катерина проїжджаючи особисто давала назву цим станціям: 1-ша Катеринівка, 2-га – Любимівка, 3-тя – Калинівка і т.д., звідки й назви сіл. Гурівщину найменували в честь проживаючих там братів Гурових.
У селі "смотрителем" був брат художника Карла Брюллова. Село почали заселяти переселенці з урочища “смолянка” в 1936-1938 роках[1].
Відоме з XIX століття. Розвитку посприяло те, що через Любимівку пролягло відкрите в 1854 році Києво-Брестське шосе[2].
Жителі пережили страшні часи, колективізації, розкуркулення, позбавлення землі, майна, висилки в Сибір. 1933 рік - голодомор, 1939- - фінська війна, 1941 рік – Велика Вітчизняна війна, з якої не повернулось в села більше тисячі односельчан, та сотні інвалідів без рук і ніг, які повернулись з війни.
На жіночі плечі звалені всі роботи: косити, молотити, дітей ростити. Такі жінки як Олена Белінська косили план 1 год. – 0,20 га. вручну жита скиртували, вручну картоплю копали під лопату.
1945-1947 роки відбувається підйом сільського господарства.
1960-1970 роки – реорганізація колгоспів в радгоспи.
1990 рік – перебудова.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[3]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 560 | 93.65% |
| російська | 36 | 6.02% |
| інші/не вказали | 2 | 0.33% |
| Усього | 598 | 100% |
- Валентина Ільченко — мати-героїня.
- ↑ а б Історія села. buzovska.rada.arhiv.org.ua. Процитовано 5 липня 2024.
- ↑ Село Любимівка (Бучанський): онлайн путівник Любимівкою. travels.in.ua (англ.). Процитовано 5 липня 2024.
- Любимівка [Архівовано 9 листопада 2016 у Wayback Machine.] на сайті Верховної Ради України
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |